Мета статті – дослідити різні сільськогосподарські виробничі структури, їх еволюцію та логіку, що знаходиться в її основі. Показати наслідки функціонування земельних ринків, а також висвітлити фактори, що обмежують ефективний розвиток рослинництва, з урахуванням екологічних аспектів. Порівняти ефективність різних виробничих одиниць та запропонувати способи регулювання земельних ринків у різних географічних масштабах із залученням усіх зацікавлених сторін.

Методика дослідження. Дослідження виконано із застосуванням загальнонаукових підходів і методів, зокрема емпіричного методу (комплексна оцінка сучасного стану сільськогосподарських структур, земельних ринків); інституціонального аналізу (для вибору ефективних механізмів регулювання земельних ринків); абстрактнологічного (теоретичні узагальнення та формулювання висновків).

Результати дослідження. Визначено безумовну необхідність жорсткого регулювання земельних ринків державами, місцевими громадами, споживачами та самими виробниками, з метою перерозподілу земель на користь осіб, які особисто задіяні в системі сільськогосподарського виробництва, та для забезпечення поліпшення функціонування екосистеми природних, сільськогосподарських та лісових зон.

Елементи наукової новизни. Розкрито мету і специфіку діяльності великих та малих агроформувань. Визначено основні тенденції земельних ринків світу. Виявлено переваги фермерських господарств сімейного типу над великими аграрними холдингами в економічному, соціальному та екологічному плані. Запропоновано основні інструменти регулювання земельних ринків.

Практична значущість. Спираючись на зарубіжний досвід, запропоновано дієві механізми регулювання земельних ринків з метою побудови сталого, економічно ефективного та соціально-справедливого землекористування в аграрній сфері, що забезпечить розвиток сільських територій та формування ефективного сільського господарства.