Мета статті – обґрунтувати вибір і застосування інструментів та засобів посилення екологічної складової у структурі соціальної відповідальності суб’єктів агробізнесу, у тому числі на засадах виваженого використання генно-модифікованих організмів (ГМО), розвитку виробництва органічної продукції, що пов’язано із продовольчою безпекою загалом. Методика дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення сучасної економічної теорії, економіки підприємств агробізнесу, концепції соціальної відповідальності, раціонального природокористування й сталого розвитку. Використано загальнонаукові методи наукового пізнання – діалектичний, історичний, монографічний (при визначенні тенденцій розвитку сільськогосподарського виробництва, природокористування, його екології й соціальної відповідальності за них); системно-структурного аналізу й синтезу (під час аналізу й структуризації екологічних проблем, напрацюванні на цій основі єдиної стратегії і тактики їх вирішення засобами соціальної відповідальності), а також статистико-економічних і соціально-екологічних досліджень (при встановленні кількісних показників та індикаторів природокористування й екології у процесі аграрного виробництва, встановленні причинно-наслідкових зв'язків між ними та їх вимірювання), експертних оцінок, соціологічного опитування (при обґрунтуванні перспектив вирішення екологічних проблем у межах концепції соціальної відповідальності за відсутності статистичних джерел для розрахунків та прогнозів). Результати дослідження. Виявлено особливості, проблеми та здійснено оцінку екологічної ефективності й екологізації аграрного виробництва, у тому числі використання ГМО та його наслідків. Обґрунтовано необхідність соціальної відповідальності підприємств агробізнесу за екологічні наслідки діяльності. Визначено її функції, принципи, інструменти й механізми у вирішенні екологічних проблем. Встановлено, що провідні суб’єкти господарювання агросфери приділяють все більше уваги зменшенню негативного впливу своєї діяльності на довкілля. Підкреслено цінність таких ініціатив у сфері екологічної відповідальності, результатом чого стає: зниження енерго- та ресурсоємності виробництва; збільшення обсягів відходів, використаних або знешкоджених підприємством; розробка та реалізація стратегічних програм екологічної діяльності, насамперед меліорацій; впровадження міжнародних стандартів екологічної відповідальності; екологічний моніторинг технологій, сільськогосподарської сировини і продовольства та ін. Тобто відбувається поступове поширення пріоритетів екологічної складової у системі соціальної відповідальності вітчизняних підприємств аграрної сфери економіки. Однак її рівень навіть у провідних вітчизняних аграрних підприємствах не досягає міжнародних стандартів і потребує подальшого розвитку, особливо на рівні великих агрохолдингів та транснаціональних аграрних корпорацій. Елементи наукової новизни. Вперше у межах концепції соціальної відповідальності здійснено уточнення екологічної складової та визначено засоби її посилення у вигляді виваженого використання ГМО, органічного виробництва, впровадження екологічно орієнтованого менеджменту. При цьому підкреслюється важливість використання концепції саме соціальної відповідальності. Адже тільки вона забезпечує усвідомлену екологізацію сільського господарства на рівні всіх учасників виробничого процесу. Практична значущість. Отримані результати та висновки можуть бути використані при підготовці та перепідготовці керівних кадрів, фахівців, власників підприємств агробізнесу, у господарській діяльності. Також доцільно впроваджувати їх у роботу регіональних органів влади, сільських громад, громадських організацій. Табл.: 2. Бібліогр.: 22