Мета статті – висвітлити методологічний аспект присвоєння екологічної ренти виробникам органічної продукції, розглянути формування в Україні дієвої системи державного регулювання та охорони ґрунтів, закріпити існуючий досвід господарювання за технологіями органічного землеробства. Методика дослідження. Використано загальнонаукові методи дослідження – діалектичні методи пізнання процесів і явищ; монографічний (аналіз еволюції наукових здобутків українських та іноземних учених щодо проблем раціонального використання земель); емпіричний (щодо комплексної оцінки сучасного стану об’єкта дослідження), абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формулювання висновків). Результати дослідження. Розкрито сучасний стан негативних тенденцій щодо зміни якісних показників ґрунту, проаналізовано перспективи зменшення природної родючості ґрунту за існуючого стану використання земельних ресурсів та виявлено шляхи її підвищення при умові дотримання положень органічного землеробства. Елементи наукової новизни. Визначено роль і значення органічного землеробства в сільському господарстві. Досліджено зарубіжний досвід управління органічним землеробством та визначено можливості запозичення. Встановлено місце екологічної ренти, як стимулу розвитку органічного землеробства. Екологічна рента – це різновид монопольної ренти, яка формується на оздоровлених землях, придатних для ведення органічного землеробства. Практична значущість. Підтримання вмісту якісного гумусу в ґрунтах – найважливіше завдання землеробства, основа сталого ведення рільництва, головний фактор родючості ґрунтів, а для України в нинішніх геополітичних реаліях – головний актуалітет національної продовольчої безпеки країни. Органічне землеробство підтримується суспільством, економічні агенти попитом підтримують монопольно високі ціни на органічну, екологічно чисту продукцію і знищують монопольно високу екологічну ренту, яку споживає виробник, що оздоровив ґрунти за власний кошт. Разом із тим у країні органічне землеробство повинно підтримуватися державними стимулами: пільговим оподаткуванням, державними закупівлями, системою дотацій. Права власності на землю повинні бути визначені державою і формувати правила поведінки власника та землекористувача з обмеженнями в інтересах суспільства та прийдешніх поколінь. Бібліогр.: 18