Стаття присвячена аналізу тенденцій розвитку та диверсифікації зовнішніх ринків олії України. Розглянуто вплив глобалізаційних процесів, економічної інтеграції та міжнародної конкуренції на структуру експорту, а також роль державних механізмів підтримки експортерів. У роботі використано комплекс статистичних, аналітичних і порівняльних методів, а також системний підхід для оцінки конкурентоспроможності олійножирової продукції на світових ринках. Диверсифікація експорту здійснюється у трьох основних напрямах: розширення географії постачань та збільшення кількості країн-імпортерів, переорієнтація логістичних маршрутів та використання альтернативних транспортних коридорів, а також диверсифікація товарної структури за рахунок збільшення частки різних видів олій та продукції їхньої переробки. Відзначено поступове зростання експорту соєвої та ріпакової олії, шротів і макухи, що сприяє підвищенню доданої вартості продукції та формуванню більш стійкої системи зовнішніх ринків. Встановлено головні обмеження, що стримують ефективну диверсифікацію: посилення технічних та фітосанітарних вимог, недостатній рівень розвитку транспортно-логістичної інфраструктури, коливання світових цін, високий рівень конкуренції. Для подолання цих бар’єрів запропоновано комплекс заходів державної підтримки, що включає модерн ізацію логістики, розвиток торговельно-економічної дипломатії, маркетингову підтримку та стимулювання глибокої переробки олійних культур. Диверсифікація ринків збуту є стратегічним інструментом забезпечення економічної стійкості та підвищення конкурентоспроможності олійножирової галузі України в умовах глобальної нестабільності та трансформації міжнародної торговельної системи. Практичне значення полягає в пошуку ефективних напрямів диверсифікації зовнішніх ринків збуту олійножирової продукції України, що можуть бути використані органами державного управління та підприємствами галузі для підвищення конкурентоспроможності та стійкості експорту