Мета статті – обґрунтувати ключові положення інституціональної теорії розвитку аграрного ринку, з’ясувати національні особливості та закономірності становлення аграрного сектору й надання обґрунтованих практичних рекомендацій щодо використання інструментів реалізації соціально-економічних суперечностей в аграрній сфері України. Методика дослідження. У процесі дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, методологічні та концептуальні положення сучасної економічної теорії; монографічний метод (наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених з проблем розвитку аграрного ринку та інституціональних імператив його стійкості); методи наукової абстракції, взаємозв’язку і розвитку, інституціональний та еволюційні підходи – при дослідженні природи, характеру та змісту соціально-економічних суперечностей розвитку аграрного ринку, їх ключових ознак. Результати дослідження. Здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано підходи до розв’язання соціально-економічних суперечностей у системі аграрних відносин та розробці й визначенні на цій основі пропозицій щодо інституціоналізації розвитку аграрного ринку України в умовах динамічних змін його структури за формами власності. Виявлено, що держава має впливати на формування структурно-інституційних форм розвитку аграрного ринку за допомогою встановлення відповідних правил, що довели свою ефективність у зарубіжній практиці. Елементи наукової новизни. Дістали подальшого розвитку ідентифікація соціально-економічних суперечностей розвитку аграрного ринку в країнах ЄС й визначення можливостей використання успішного досвіду їх реалізації в Україні, насамперед для запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення через стимулювання інституціонального порядку, становлення „нових” інститутів функціонування аграрного сектору у напрямі зростання його ефективності. Практична значущість. З метою реалізації соціально-економічних суперечностей розвитку аграрного ринку доцільним для України є проведення політики реформування аграрного сектору з урахуванням надбань новітніх теорій інституціоналізму, в основу яких покладено перспективи утворення стійких агропродовльчих ланцюгів доданої вартості. Рис.: 1. Бібліогр.: 34.