Мета статті – розвинути теоретико-методологічні засади інституціалізації економічних-неекономічних вза- ємодій і на цій основі здійснити наукове обґрунтування шляхів і способів формування інституцій управління продуктивністю в аграрному секторі економіки. Методика дослідження. У процесі дослідження використані методи: абстрактно-логічний, порівняння, монографічний, проблемний, графічний, економічної оцінки і системного структурного аналізу та методологічного узагальнення. Результати дослідження. Здійснено оцінку інституційного розвитку управління продуктивністю трансформаційного періоду в Україні, зокрема, в аграрному секторі економіки. Це дозволило розглядати інституційну теорію, яка забезпечує двосторонній характер взаємозв’язків між інституційним середовищем і економічною поведінкою людини, освідчить про подальше поглиблення поділу праці та позитивні зрушення в соціальній структурі суспільства в європейському співтоваристві, тоді як в Україні швидше свідчить про деіндустріалізацію і формування так званих тіньових форм зайнятості, загострення проблеми безробіття та деградацію індустріального сектору економіки. Елементи наукової новизни полягають в системно-концептуальному підході до формування інституцій та створення інституційного середовища для ефективного управління продуктивністю на основі розроблених причинно-наслідкових зв’язків, в управлінні продуктивністю. Головними виділено чинники якості освіти, якості праці відповідно до стандартів ЄС. Практична значущість. Обґрунтовано необхідність створення Національного і галузевих центрів продуктив- ності, Національного і галузевих центрів професійних кваліфікацій, аналітичного центру формування і моніторингу систем індикаторів продуктивності та конкурентоспроможності. Табл.: 2. Рис.: 2. Бібліогр.: 14