Мета статті – обґрунтувати та висвітлити теоретичні засади і механізми розвитку й регулювання земельних відносин у сільському господарстві з урахуванням кращих європейських практик та національних особливостей. Методика дослідження. У процесі дослідження використано діалектичні методи пізнання процесів і явищ, монографічний метод (аналіз еволюції наукових здобутків українських й іноземних учених щодо проблем розвитку земельних відносин у сільському господарстві), емпіричний метод (щодо комплексної оцінки сучасного стану об’єкта дослідження), порівняльного аналізу (визначено проблеми й цілі регулювання земельних відносин у державах – членах ЄС та в Україні), абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формулювання висновків). Результати дослідження. У процесі вивчення питань розвитку земельних відносин у сільському господарстві України та в деяких європейських державах розкрито сучасний стан сільськогосподарського землекористування та проаналізовано його економічні й екологічні аспекти. Виявлено головні результати квазіринкових трансформацій щодо володіння, користування і розпорядження землями сільськогосподарського призначення. Елементи наукової новизни. Набули подальшого розвитку теоретичні положення щодо регулювання земельних відносин у сільському господарстві, в основу яких покладено багатофункціональність земельних ресурсів, які крім основного засобу виробництва у сільському господарстві є унікальним природним ресурсом, незамінним середовищем життєдіяльності людини, невід’ємною складовою цілісної екосистеми. Практична значущість. Поряд з окремими позитивними змінами у земельних відносинах встановлено системні перешкоди на шляху їх розвитку. Внесено пропозиції щодо їх усунення активними методами державного регулювання. Табл.: 1. Рис.: 6. Бібліогр.: 32