Інституційна формалізація розвитку сімейних фермерських господарств в Україні
Мета статті – розкрити методичні засади інституційної формалізації сімейних фермерських господарств, означити інституційні контури механізму утвердження господарського статусу суб’єкта „сімейна ферма” з урахуванням національної інституційно-правової бази та зарубіжного досвіду інституціоналізації фермерського укладу. Методика дослідження. В основу методики дослідження покладено теоретичні засади інституціонального аналізу економічних процесів і явищ, методологію міждисциплінарного синтезу методичних складових інституційної та класичної економічної теорії: з інституційної теорії для застосування пріоритетним визначено порівняльний метод (для узагальнення інституційних основ формалізації сімейних ферм); з економічної – метод системного і структурного аналізу (для аналітичної оцінки та структуризації інституційних, організаційних пріоритетів формалізації сімейних ферм у систему організованого ринку з урахуванням зарубіжного досвіду та тенденцій розвитку вітчизняного аграрного сектору). Результати дослідження. Запропоновано методичні засади інституційної формалізації сімейних фермерських господарств, розробки інституційних контурів формування механізму утвердження господарського статусу „сімейна ферма” з урахуванням національної інституційно-правової бази та зарубіжного досвіду інституціоналізації фермерського укладу. Елементи наукової новизни. Набуло подальшого розвитку методичне представлення про інституційну формалізацію суб’єктів господарювання в аграрному секторі, що полягає у визначенні засад, узгодженні критеріїв, означенні статусу сімейної ферми як форми господарювання відповідно до норм законодавства України й аналізу зарубіжного досвіду інституціоналізації фермерського укладу. Практична значущість. Розкриті теоретико-методичні засади інституціоналізації сімейних фермерських господарств в організований ринковий механізм господарювання та основних критеріїв їх ідентифікації дають змогу в подальшому провадити дослідження ефективності, оцінювати перспективи їх розвитку, а також здійснювати розробку програмних напрямів політики регулювання та підтримки цієї форми господарювання